Головні сили Південного фронту в ті дні ще вели бої на рубежі Доманівки, Веселинового, Сербки (Одеська область), лише наближаючись до бузьких переправ.
  Першими до них підійшли 96-а гірськострілецька, 130-а і 164-а стрілецькі дивізії 18-ї армії. 9 серпня ці війська, подолавши водну перешкоду, зайняли оборону північніше Нової Одеси від Троїцького, через Сухий Єланець в бік Кашперо-Миколаївки на Інгулі. До головних сил 18-ї армії поспішала рота політбійців. 10 серпня вона опинилася поблизу Ольгополя24.
  Взводні колони "більшовиків" витягнулися у напрямку Водяно-Лариного, а машини з чорно-білими хрестами опинилися на фланзі. Вони повзли з балки до вузької річки Громоклії. Росіяни, як свідчить Оскар Мунцель, з появою ворога розсипалися по узбіччю дороги, деякі залягли, відкривши безладний, але інтенсивний вогонь з гвинтівок та кулеметів.
  Тим часом танки не стали долати річку, а дали залп із гармат. Після невеликої паузи пролунав ще один залп і танки почали ухилятися ліворуч, на південний схід до Привільного. Генерал Хубе не став витрачати час на остаточний розгром роти, а поспішив до головної мети, крім того він знав, що слідом натупає моторизована дивізія СС "Адольф Гітлер". Склавши другий ешелон 18-го моторизованого корпусу, солдати Дітріха мали завдання блокувати і знищити всіх росіян, які виявилися на шляху. "Більшовикам запропонували почесну капітуляцію. Здатися в полон росіяни відмовилися...". Можна лише уявити якою палкою і безкомпромісною була сутичка на Громоклії. Перевага виявилися на боці гітлерівців. Але радянська рота не здригнулася, билися з величезною хоробрістю навіть за найнесприятливіших умов25.
  Бої на Новоодеському рубежі були дуже кровопролит­ними. Між Інгульцем та Інгулом зосередилася 1-а танкова група фон Клейста (біля Нового Бугу — 14-й, біля Баштан­