Німеччини Гальдер ввечері 6-го серпня записав у своєму щоденнику: "Головні сили супротивника вже вийшли з кліщів, які створили наші 11-а та 17-а армії"22.
  Затримавши ворога на плацдармах, війська 18-ї армії змусили німецьких генералів відмовитися від наступу танкової групи Клейста на Одесу. На східному березі Південного Бугу гітлерівців стримували 18-й механізований корпус 18-ї армії, 2-й кавалерійський корпус генерала А. Белова, загін Н. Пєтухова, створений 7 серпня команду­ванням Південного фронту із штабних, ремонтних і других команд, курсанти Одеського піхотного училища (9 рот) на чолі з начальником училища полковником Г. Шерстнєвим, яких за мужність і стійкість фашисти назвали "червоними юнкерами". В цих боях активну участь приймала Дунайська військова флотилія. Проте ці невеликі сили не могли надовго затримати масовий наступ німецьких військ. 6 серпня фашисти захопили Вознесенськ23. Однією з головних їх ударних сил була 16-а танкова дивізія генерала Хубе.
  Захопивши Вознесенськ Хубе повернув на схід у бік Ольгополя Єланецького району. Від Ольгополя 16-а танкова, як повідомляє Мунцель, почала наступ на Привільне, Баштанку, Миколаїв. З самого початку цього "рейду" у німецьких танків був бій з ротою "більшовиків". Порівняння радянських і закордонних джерел дало змогу створити приблизно таку картину подвигу роти, яка в матеріалах радянських архівів іменується політбійцями, а в німецьких — "більшовицькими фанатиками".
  Штаб фронту переїхав до Вознесенська, а політбійці здійснили перехід до Кіровограду. Проте 4 серпня фашисти прорвалися до цього великого вузла шляхів. Командир роти, старший політрук Михайлов, оцінивши обстановку, повів своїх бійців на південь, сподіваючись потрапити до Вознесенська. А танки фон Клейста тим часом йшли від Благодатного до Костянтинівки — теж до Вознесенська.